Меню сайта
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Главная » 2012 » Август » 17 » Рецензія на книжку Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти»
Рецензія на книжку Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти» | 12:43 |
 У просторі Facebook на сторінці Наталії Зарудняк з’явилася рецензія на книжку Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти», яку iлюструвала я :) У просторі Facebook на сторінці Наталії Зарудняк з’явилася рецензія на книжку Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти». Щойно закінчила читати книгу Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти», добру, теплу, інтеліґентну, сказати б: сповнену родинного затишку. Уже навіть сама жовтогаряча обкладинка гріє і несе позитив. Та і сама головна героїня книжки є не ким іншим, а Даринкою-Жаринкою. Тому що, за словами пана Будинка, вона «жвава і кмітлива, мов маленька жаринка з багаття, яке горить літнього вечора після заходу сонця». Дівчинка надзвичайно чемна, вихована, делікатна й інтеліґентна,кмітлива, спостережлива.... Так до Будинка вона звертається не інакше як «пане Будинку», до Лелеки — «пане Лелеко». Вона знає, що в гості без подарунка ходити не годиться. І намагається знайти такий подарунок, який сподобався б господареві. Вона ніяковіє від надмірної уваги і «не певна, чи хоче ставати знаменитістю»; прагне кожному допомогти і кожного розрадити. Слухняність її просто вражає. Даринка без жодного заперечення погоджується, щоб втілив в життя її ідею з літачком хтось інший, оскільки «маленькі дівчатка вночі мають спати у своїх ліжечках, а не ходити нічним садом». Ангелятко без жодного недоліку. Для неї звичним є світ казок: «Ластівки її цікавили ще відтоді, як матуся розповідала історію про Дюймовочку». В будинку вона очікувала побачити «гномиків і чеберяйчиків», хвилювалася, що не знатиме їхньої мови. Історія з Вітерцем їй нагадувала історію з Алісою. «У книжці про Алісу було те саме з варенням на завтра». Назву латаття вона знає, бо «саме у такій квітці плавала її улюблена черепаха Тортила». До речі, коли вона вперше побачила лелеку, то все ж впізнала, що саме з ним познайомилась недавно в одній енциклопедії. Тобто світ вона знає з казок, енциклопедій, фільмів, а не з реального життя... Не випадково і перші подарунки, які спадають їй на думку, це — комп'ютер і мобільний телефон. Але все-таки важко повірити, що 4-5 річна дитина не знає, що це таке гніздо і як його будують птахи. Ворон, ластівок, горобців у місті що немає? І хоч Даринка і з інтелігентної сім'ї, в якій донечці змалку прищеплюють любов до слова, дівчинка вміє добирати рими. «З матусею вони часто бавилися в римування, й дівчинці дуже подобалося шукати друзів для слів». Та все ж мені важко повірити, що дитина, на повідомлення татка про те, Будинок, який знає багато історій, не має кому їх розповісти, сказала б: — Твій знайомий Будинок мешкає сам-самісінький, і йому не вистачає спілкування? Як і не віриться, що подарувати ляльку дівчинка передумує тому, що «вона хоч і вміє слухати, але ж не вміє розмовляти...», а «Будинкові потрібне живе спілкування». «Нестача спілкування», «живе спілкування» — це із лексичного запасу дитини, яка ще не вміє писати? У повісті багато теплого гумору, гри слів. «Автомобіль від хвилювання не відразу зрушив із місця». «Бузок, улюблений небіж тітоньки Бузини». «Від імені нашого великого і дружного саду». «Бузок з суму починав жовтіти» Тонко, образно, гарно. Але... «Це дуже хвилювало його тітоньку Бузину». А бузина на осінь не жовкне? Від тексту навіть відчувається аромат сухофруктів, чайної троянди, ромашки, пиріжків із цвітом бузини... ніби вдихаєш сад... відчуваєш тепло, затишок дому... Неабиякого затишку та й інтриги добавляє повісті блакитне кошенятко, що розмотує клубочок із номерами сторінок. Взагалі вважаю це неабиякою творчою знахідкою художниці. Жодного слова про кішку — а на форзаці, навмисно порахувала, 16 кошенят. І на кожній сторінці — блакитне кошеня. Чому кошеня? Чому блакитне? Інтрига. Вже думала, Тетяна Копитова, ілюстратор, залюблена в кішок. Та й кішка як символ дому, сімейного затишку. Який же дім без кішки. Та й хоч круть, хоч верть, а дитина перше, що в книжці побачила , — кошеня. — Ой який котик... — розцвів син. Але чому блакитний? То блакитна птиця була... Може, тому й котик блакитний? Аж на останніх сторінках розкривається інтрига... І врешті, як на мене, найцікавіший розділ у повісті «Як Вітерець-Пустунець перетворився на кошенятко». У повісті є якесь відчуття висоти: «Даринка мешкала недалеко від неба», «любила розглядати небо», голос Будинка їй чується «звідкись ізгори», слухати історії вона йде сходами нагору, бузок мріє про пташку-літачка. Сам пан Будинок жалкує, що будинки не вміють літати («Я б хотіла жити у літаючому будинку», — говорить Даринка). Друга історія про Анничку-синичку, дівчинку-пташку. Та врешті і третя історія про Вітерця-Пустунця, який невідомо з якої хмарки втік. Та і пертворюється він на блакитного котика, бо дуже йому сподобалося молочко. Відразу виникає асоціація з молочними хмарами, та й хмарки і молочко — вода. Ну, а кішка — це взагалі таємнича тварина... Кажуть, спілкується з богами... І яка дитина відмовиться випити молока, якщо навіть вітерець перетворився на блакитного котика з фіолетовими очками, щоб ним смакувати?. В інтерв'ю Анастасії Музиченко Марія Микицей сказала, що в дитинстві «найулюбленішою і найзагадковішою була казка «Кривенька качечка», бо вона ніяк не могла зрозуміти, як дівчина може перетворитися на пташку. Їй принаймні це ніяк не вдавалося... У повісті є відчуття бажання польоту... Але я вражена... Я сама примушувала батьків щовечора перечитувати цю казку. Тисячу разів перечитувала її дорослою, щоб зрозуміти, чому ж вона була моєю улюбленою? Так і не зрозуміла. Ніби нічого ж у ній немає... Думаю, що справа не лише у перетворенні на пташку... От яка об'єктивна потреба була покидати діда з бабою? Втручання в особистий простір? Вміння рахуватись з іншими?.. пір'ячко?.. небо? Загадка. Врешті загадки лишаються і в творі Марії Микицей: чи може перетворитися кошенятко, яке не дорослішає, знову на вітерця? Ким може стати незвичайна лялька Василинка-Намистинка, навіть лячно про це думати?.. У творі багато цікавої пізнавальної інформації, як от про те, які дерева коли цвітуть, з чого заварюють чай, призначення й історія походження флюґера... Як і в повісті Марини Павленко «Домовичок з палітрою» (теж вийшла друком у видавництві «Грані-Т»), Домовичка, охоронця дому, можуть бачити лише діти, так у повісті Марії Микицей пана Будинка лише діти можуть чути... Як на мене, не зовсім вмотивованою є історія з перетворенням Аннички-Синички на справжню дівчинку і Андрійка, який був «хлопчик як дівчинка» на справжнього хлопчика. Як на мій смак, то хотілося б побачити очима Даринки ту сороканіжку і сонце, а не почути про те, як вона їх бачить... Текст був би динамічнішим... Проте це справа смаку. Красиво закінчується твір. Даринка пропонує Вітерцеві бути її кошенятком, «вона завжди хотіла мати таке гарне кошенятко, просто вона цього не розуміла». Проте вона добре зрозуміла, що запам'ятає це літо на все життя, бо воно є найсправжнісіньким... Врешті завжди приємно тримати в руках добру книжку... Ну, і ще варто додати, що своє «лікування» я розпочала із прочитання статті Катерини Єгорушкіної, надзвичайно актуальної з огляду на те, що комп'ютерна миша практично стає продовженням рук у сучасному житті... | |
| Просмотров: 1889 | Добавил: artinside | Рейтинг: 4.0/1 | | |
